Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Страхова компанія, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність водія автомобіля, що збив на смерть пішохода, частково виплатила страхове відшкодування малолітній дитині загиблого, іншу частину розстрочила щомісячними платежами до досягнення дитиною повноліття.
Мати дитини як її законний представник просила суд стягнути зі страхової компанії повну суму відшкодування, тобто у вигляді одноразової виплати.
Суд першої інстанції задовольнив вимогу, вказавши, що п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надає страховику права на розстрочення виплати страхового відшкодування. Цей Закон є спеціальним, а ЦК України, який містить дещо інше регулювання, є загальним цивільно-правовим актом, тому в разі розбіжності підлягає застосуванню саме спеціальний Закон.
Апеляційний суд скасував зазначене рішення суду й ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову, оскільки відшкодування шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати, однак ЦК України не зобов’язано страховика здійснити саме одноразову виплату. Районний суд помилково не застосував положення статей 1200, 1202 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням бланкетної норми – п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, скасував постанову апеляційного суду, змінив мотиви рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
У п. 27.2 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України.
Тобто зазначена норма права є відсильною й може застосовуватися лише в поєднанні зі ст. 1200 ЦК України.
Згідно із ч. 1 цієї статті в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині – до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
У ч. 1 ст. 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 цієї статті за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.
Отже, для відступу від загального порядку відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, щомісячними платежами, використовуючи закладені в ч. 1 ст. 1202 ЦК України принципи, заявник повинен вказати й довести наявність підстав, з якими закон пов’язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик – надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.
У справі, яку ВС переглядає, суд першої інстанції, стягуючи недоплачений розмір страхового відшкодування на користь позивачки як законної представниці малолітнього утриманця покійного, правильно виходив із найкращого забезпечення інтересів дитини, тобто врахував обставини, які мають істотне значення, що узгоджується з абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України.
Верховний Суд погодився з таким висновком районного суду та зазначив, що це відповідає особливому захисту дитини, передбаченому Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», й унеможливлює порушення майнового права дитини.
ОП КЦС ВС роз’яснила, що коли ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України (Рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі № 1-7/2012).
Тому висновок районного суду про те, що Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЦК України – загальним, а тому в разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим. У цій частині Верховний Суд змінив мотиви рішення суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107994356.
_03_03.png)
